На шляху до істинного Курбаса(До 130-річчя від дня народження видатного театрального діяча)

Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович) — режисер, актор, теоретик сцени, великий реформатор українського театру, людина ренесансної різнобічності і найглибшої освіченості. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно європейським, модерним, естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних. Курбас заклав основи сучасної вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав своє слово і в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, а також великих акторів — Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій… Його заслуги перед вітчизняним мистецтвом можна перераховувати нескінченно. і зробив би він ще більше, набагато більше. Якби його театр не закрили. Якби його самого не заарештували в 1934-му. і не розстріляли в 1937-му.

          25 лютого 2017 року виповнюється 130 років з дня народження видатного цій видатній людині.

     У Києві між Хрещатиком і Пушкінською, на Прорізній, є сквер-хутірець, де цвітуть яблуні весною, соняхи влітку. Тут три пам'ятники. Ближче до Хрещатика стоїть бронзовий шахрай Паніковський. А вище, де казино «Спліт», сидить бронзовий режисер Курбас. Обоє нагадують нам, що мистецтво є авантюра, і навпаки, але і те, й те — небезпечне заняття.

     А он за кущем, у бронзовій чалмі — туркменський поет Махтумкулі. Він ніби з іншої компанії. Та це не зовсім так. Бо колись у Курбаса працював композитор Мейтус, який потім написав оперу «Махтумкулі». Курбас того не знав, бо вже був розстріляний.

Чому Курбас сидить саме на розі Пушкінської? Бо він колись грав гоголівського авантюриста Хлестакова. А той казав: «Я с Пушкиным на короткой ноге!» — ось чому.

     А трохи вище по Прорізній колись був Молодий театр, заснований Курбасом на рівному місці. Он яку історію видно звідси, від цього пам'ятника. Цікавий пам'ятник: права рука Курбаса звернена до грудей так, наче ця рука тримала револьвер, перед тим як зробити постріл. В юності він нібито справді стріляв у себе.

     Лесь Курбас, хлопець з Галичини, закінчив філософський факультет Віденського університету, знав вісім мов. Пішов працювати актором, одразу на головні ролі. Його партнеркою була зірка тодішньої галицької сцени Катерина Рубчакова. Вони грали коханців: він Михайла, вона Анну в «Украденому щасті», він Астрова, вона Олену в «Дяді Вані». Катерина була заміжня. 26-літній Курбас вистрелив собі в серце. Куля там і лишилася: лікар, який врятував його, побоявся її діставати.

Головні дати життя і творчості Леся Курбаса

1887, 25 лютого — народився в акторській сім'ї у Самборі Львівської області

1907-1910 — вчився у Віденському й Львівському університетах

1912-1913 — театр «Руська бесіда»

1913 — створив трупу «Тернопільські театральні вечори»

1916 — театр Садовського, засновано Молодий театр у Києві

1919, 6 вересня — одружився з Валентиною Чистяковою

1922 — створює Мистецьке об'єднання «Березіль» у Києві (з 1926 по 1934 рік — харківський театр «Березіль»)

1937, 3 листопада — загинув на Соловках

Біографічні дані

     Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас) народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту.

     Навчався Олександр у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів.

     Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте»( Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

     Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

     Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені «Березолю», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

     У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

     П'єси М. Куліша «Народний Малахай», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшли розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.

     Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

     Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському театрі на Малій Бронній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки.

     9 жовтня 1937 року «особлива трійка» НКВС по Ленінградській області винесла Лесю Курбасу смертний вирок. З 9 по 14 жовтня було розстріляно 1116 чоловік. Серед них видатні діячі культури України — Сергій Грушевський, Григорій Епік, Микола Зеров, Микола Куліш, Антін Крушельницький, Валер'ян Підмогильний…

     1957 року посмертно реабілітовано.

  1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль

   У 1991 році було завершено роботу над кіносеріалом «Моя адреса Соловки» (режисер кіносеріалу Леонід Анічкін). Фільм «Пастка» розповідав про життя і смерть Леся Курбаса. Фільм «Тягар мовчання» — про останні дні життя драматурга Миколи Куліша.

   Це документальні свідчення про знищення духовної еліти України у найстрашнішому радянському таборі смерті. Різні були у них офіційні вироки, по різному складалися страшні соловецькі будні, та фінал чекав один — смерть.

    У темряві цього страшного архіпелагу вогонь їхнього життя в тих умовах не міг палати смолоскипом. А лише блимав свічечками. і вони захищали це світло в собі долонями на перехресті життя від шаленого поступу локомотиву часу. Вони робили нелюдські зусилля, щоб врятувати свій розум і врятувати в собі українську культуру для нас, для їхніх нащадків. А від нас залежить — кане це світло у безвість чи горітиме в серцях в ім'я майбутнього.

Пам'ятна дошка Лесю Курбасу, Тернопіль, вул. Качали

Погруддя Леся Курбаса в Самборі (ск. Микола Посікіра, 1991, бронза, мармурова крихта)