Позакласна робота

Вшановуємо пам'ять Шевченка

    24 березня 2017 року 2017 року о 12 годині в приміщенні обрядової зали сільської ради відбувся святковий концерт "Вшановуємо пам'ять Шевченка", в програмі якого були вірші та пісні на слова Т. Шевченка, інсценізація п'єси Юрія Щербака "Стіна", доповідь "Жінки в житті Кобзаря" (завбібліотекою с. Шили Т. Іванунь).

    Роль Шевченка виконував Теслюк Назар, Варвари Рєпніної - Катя Куприк, Куприк Оля грала Ганну Закревську, Мельниченко Христина - княгиню Рєпніну.

    На якийсь час глядачі перенеслися в 19 століття в маєток Рєпніних. Звучала симфонія Моцарта "Душа", на балу Теслюк Назар (Шевченко) і Куприк Оля (Закревська) танцювали вальс, а душа Варвари Рєпніної (Куприк Катя) рвалася на куски. 

    Звучало багато віршів у виконанні учнів школи: Марусяка Іллі, Юрчака Саші, Кравчуків Ігора і Дмитра, Делікатного Вадима, Мельниченків Романа і Насті, Куприка Петра, Цьомкало Соломії.

    Завершилося свято зверненням ведучого Томика Богдана до людей бути гідними нащадками Шевченка і виконанням пісні "Заповіт".

Пісня "Колір чорний"

Пісня "Заповіт"

Родинне свято "Батько і мати - два сонця гарячих"

З прекрасного бутона серця трьох вчительок Оксани Юріївни, Надії Олексіївни, Марії Петрівни розцвіло це прекрасне родинне свято «Батько і мати – два сонця гарячих. Дудусь мій і бабуся – два сиві голубочки. Дідусь мій і бабуся – дві зірочки ясні». Незрадливий вогник батьківської хати покликав у школу в с. Шили всю родину, бо село маленьке і всі, хто тут живуть доводяться один одному родиною.

Розпочали, як годиться, з короваю, запросили на хліб та сіль до рідної школи Валя Бутрин і Дмитро Мельник від душі сподівалися щирого та мудрого слова, тому ввійшли з таким глибоким поклоном і усмішкою лагідною. Теслюк Назар і Марта Герасимюк були ведучими родинного свята. Саме вони розповіли про корені життя кожної людини, які починаються з батьківської оселі, маминої пісні, калинової мови.

Ідеальний музичний слух, любов до української пісні передав своєму внукові дідусь Ковальчук Володимир Євгенійович. Томик Богдан – справжній нащадок свого роду, Який незабаром вилетить із рідного гнізда, заспівав пісню «Село – високий оберіг».

Хореографію танцю з квітами здійснила Пчола Марія Петрівна. Вона подбала про те, щоб в кожному моменті танцю відчувалося пробудження любові материнському слові, в якому можна зачерпнути доброти, теплоти і затишку.

До бабусь із словами ніжності звернулися Цьомкало Соломія, Юрчак Юрій, Томик Уляна, Дмитро Мельник, Куприк Михайло і заспівали пісню «Дідусь мій і бабуся». А Марійка Кравчук, яка тільки навчилася читати, пообіцяла дідусеві розповісти казку і подарувати квіти.

Від найрідніших людей, матері та батька, ми одержали життя, його потрібно берегти і берегинею родини завжди є мама. Для мами найкращу пісню заспівали сестри Куприк Оля і Катя. Бриніли сльози на очах у всіз, коли звучала пісня «Мамо, мамочко моя», бо їх мама вкладає всю любов у свох дітей. Вона для них – свята. Назар Сосновський висловив свою любовдо мами, коли такий малий, ще першокласник, поцілував її.

Танець «джентльменів» підняв активність батьків, які спокійно вдивлялися в обличчя своїх дітей. І кульмінацією родинного свята став танець ансамблю «Сучасник», в якому взяли участь і мами учнів 4 класу.

Ще звучали аісні і вірші, а батьки вже готували солодкий родинний пиріг і чай.

Музичний супровід свята здійснила Юрчак Оксана Юріївна. Слова, які так хвилювали душу кожного члена родини, підібрала Ковальчук Надія Олексіївна.

Так серця трьох зуміли зібрати зріднених людей, забути всі домашні клопоти і відкрити душу для тепла, затишку, щоб рід рідний не змілів і не висох ні в яку війну і ні в яку непогоду.

Пісня "Україна - це ти"



Пісня "Батьківська хатина"



Танець з квітами



Танець з мамами

Доторкнімося до творчості Івана Франка

   Людно було одного із останніх листопадових днів у обрядовій залі Карначівської сільської ради с. Шили . Понад два місяці готували спільний проект, присвячений І. Я. Франку, зав. бібліотечним фондом Іванунь Т. В. та учні і вчителі Карначівської ЗОШ І-ІІ ступенів. Свято розпочала доповіддю про життєвий шлях Каменяра Іванунь Т. В.

    І ось концертна частина . Із уст учня 9 класу Томика Богдана полинула ніжна й задушевна пісня на слова Франка «Ти знаєш, знаєш...» . Кожен учень школи прилучився до цього дійства. Перед глядачами постав малий Івась у солом'яному брилі ( учень 3 класу Юрчак Юрко), учні 1 класу Сосновський Назар і Тропак Юля інсценізували поезію автора «Червона калино, чого в лузі гнешся». Гарно звучала пісня «Човен» у виконанні Герасимюк Марти та пісня-танець «Дударики», яку виконували хлопчики початкових класів (підготувала вчитель початкових класів Юрчак О. Ю.). Одна за одною линули поезії у виконанні учнів школи. Ведучими свята були учениці 7 класу Мельниченко Христина і Куприк Катя.
    А на завершення свята - драма Франка "Украдене щастя". У ролі головної героїні Анни наша талановита учениця Герасимюк Марта (вірю: майбутня акторка). Роль Миколи Задорожного блискуче зіграв Томик Богдан, ну а роль Михайла виконував Теслюк Назар (грав теж прекрасно). Гарно доповнювали канву твору й інші виконавці: Настя - Куприк Оля, війт - Мельниченко Роман, хлопці та дівчата - Куприк Катя, Мельниченко Христина і Настя, Овчарук Максим і Куприк Петро.
    Своєю блтскучою грою учні підвели глядачів до думки: "Де ж воно, те щастя, чи і буває взагалі, а якщо і буває, то триває скільки?!"

Карначівський Сковорода

   Учні та вчителі школи на чолі з директором Куліш Тетяною Василівною взяли участь у годині вшанування "Праця на вівтар нації: спогади про А. Боб'юка", яка відбулася 11 грудня 2016 року в залі Лановецької центральної бібліотеки.

    Із спогадами про талановитого земляка поділилася вчитель української мови і літератури Ковальчук Н. О. Була представлена презентація "Карначівський Сковорода. Світ його ловив, але не спіймав", в ході якої звучали вірші А. Боб'юка ("Я впертий" - читала Марта Герасимюк, "Моя осінь" - читав Богдан Томик, а також звучали пісні, присвячені бурхливій юності ювіляра "Світить сонце, світить ясне" - у виконанні дуету Томика Богдана і Герасимюк Марти та пісня "Ми - націоналісти" у виконанні шкільного ансамблю, підготовленого вчителем нашої школи Юрчак О. Ю.

Із виступу на годині вшанування 

«Праця на вівтар нації: Спогади про А. Боб’юка».

Присвяченій гумористу, сатирику, краєзнавцю, лауреатові премії У. Самчука, вояку УПА А. Боб’юку, який довгі роки свого життя проживав у селі Карначівка Лановецького району, де і спочив на місцевому кладовищі.

Читальний зал Лановецької центральної бібліотеки для дорослих. (11 грудня 2016 року)

В посібнику «Література рідного краю. Хрестоматія. 5-11 класи» Андрій Боб’юк подається дуже коротко, згадується лише як гуморист. І це прикро, як і прикро, що література рідного краю подається як урок за програмою курсу «Українська література» лише раз на семестр. Але це вже інше. Сьогодні ми хочемо тут, у цій залі, говорити про Боб’юка як людину, як поета-мислителя.

Всього лише рік минув, як він пішов у засвіти, але коли поспостерігати за його літературною творчістю (не говорячи вже за документально-художню прозу) можна помітити, що душа його втомлена шукає відповіді на запитання: в чому ж сенс людського буття, що там за горизонтом людського життя?

Про важку свою старість він писав у вірші «Моя біда» датованім 1982 роком у тодішній газеті «Будівник комунізму»: «Прийшла пора і не дивуюсь, що по ночах турбують болі рік».

І уявіть собі, в яких тілесних муках і болях довелося йому жити ще стільки літ і творити, і не озлобитися на світ, на людей.

 В одному із своїх віршів, написаних за рік до смерті, Боб’юк напише: «І вже не думаєш про втечу із цього світу в інший світ». А для цього йому було потрібно зовсім мало: щоб після довгих зимових морозів пригріло сонечко, метелик довірливо сів йому на плече і воно, сонечко, так лагідно торкнулося його промерзлих костомах.

Не буду кривить душею і не скажу, що ми так часто відвідували митця, всього два рази на рік: коли весною поверталися з лісу з букетом рясту, щоб один подарувати йому, і восени на свято Покрови із піснями та віршами, бо це свято він вважав своїм.

Він дуже любив дітей. Дуже важко переживав, що його власні онуки не спілкуються з ним. Як захоплено розповідав він учням про свої дитячі ігри (пукалки, стрілялки), але застерігав,  що дуже не хотів би, щоб теперішні діти гралися у ці ігри, у війну.

Любив фотографуватися з дітьми, вони, ж діти, записували його вірші на диктофон (правда, не зберегли цих записів, думали: ще встигнемо, ще підемо).

Коли заходила до нього сама, це вже була інша розмова, він чомусь панічно не любив влади, не вірив їй, жив лише спогадами про ці страшні буремні 40-50-і роки, і писав, і вірив, що ще дочекається приїзду сина, щоб той повіз його у рідне село вклонитись могилам батьків, яблуні, посадженій на шкільному подвір’ї його руками,  яка ще й досі навесні вбирається білосніжними квітом, а в кінці літа щедро родить яблуками.

Вірю, що там на небесах, він знайшов спочинок, і злі вітри не тривожать його зболену душу.